Склад творів

  Спочатку було слово. Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а вже потім створив наш світ. Виходить, початок всьому - слово.   Це наводить нас на роздуми про важливість мови. Недаремно кажуть, що словом можна вбити, але можна й відродити. Та слова ці будуть зовсім різні, і сказані вони будуть по різному.   Мова, як живий організм. Вона постійно змінюються та ніби еволюціонують. Одні слова народжуються, інші вмирають. Деякі слова переходять з одні мови в іншу. Вони ніби подорожують по світу, відвідуючи багато різних кран. І шлях цей може бути дуже важким.   Важким був шлях українського слова. Спочатку визнали, що української мови не існує, а потім взагалі заборонили  вживання. Це була перевірка стійкості духу і вірності народу. І ми пройшли цю перевірку. Зараз ми можемо вільно спілкуватись свою рідною мовою. Але є  люди, які ганьблять і знищують українську мову за допомогою суржику. Але нашу мову і націю не зламати.   Сл...

  У наш час світ став тісним для тиші і добра. Щодня ми можемо спостерігати все більше і більше жорстокості. З кожним днем люди стають жорстокішими.   Добрі справи завжди високо цінились серед людей. Люди, які прагнуть творити добро у нашому жорстокому та бездушному світі, не чекають якось зручно нагоди і роблять це як звичайні повсякденні справи. Також, вони не чекають плати за скоєне добро, їм достатньо простого слова "дякую". Але  й люди, які нехтують цією добротою. Вони користуються іншими задля своєї вигоди. І їм всеодно, що це може принести комусь біль. В моєму житті теж бували ситуації, коли мною користувались. Але я не тримаю зла на цих людей. Я просто живу за правилом бумеранга, і знаю, що колись хтось так само скористаються ними.   Можливо, колись цей світ зміниться, і в ньому знайдеться більше місця для добра і тиші. А поки мені залишаться лише ще раз повторити відому фразу: "Поспішайте творити добро!". Творіть добро і воно обов'язково до вас повер...

  Сучасність...Щодня ми чуємо це слово по телевізору, у розмові з друзями, в школі, на роботі. Де б ми не були це слово переслідуватиме нас по всьому світу. Нам не ніде не заховатись від сучасності.   У кожного свій погляд на сучасність. Для когось бути сучасним означає слідкувати за всіма модними тенденціями. Для інших сучасність заключатєся у стеженні за всіма новинами світу. Але ж сучасність не обмежується модою та новинами. Для мене бути сучасною означає стежити за науковим і технологічним прогресом світу., адже якщо людство перестане розвиватись у цих галузях то наш розвиток припиниться. І якщо таке станеться то нас не врятують гламурні леді і знавці всіх спортивних і політичних новин. Нам потрібно розвивати науку щоб відкривати для себе нові можливості. Є люди яким всеодно на науку. Вони знають, що їхнє життя зробить кращим хтось інший. Але всі ми розуміємо, що відкриваючи щось нове ми спрощуємо життя не тільки собі, а й усьому світу. Можливо цим ми когось навіть рятує...

  Сиві сутінки закутують теплою ковдрою землю. Вже натруджeне сонце сховалося за обрій, і такий літній вечір рoзлився у нaпоєному ароматами серпневих щедрот повітрі. Скоро пан-господар місяць виведе на пасовисько отари зірок, і тихо полине над землею у вічний шепіт закоханих. Кожна кiтинка мого тіла з захватом п'є казку згасаючого дня - останнього дня літа. Ось і відгомоніло назавжди моє дитинство, щедре на мамину ласку, безкінечні колумбові відкриття світу бeзтурботність канікул. Уже зорі, вічні свідки людських діянь і мрій, невмовимi вeсталки гетьмана Часу кличуть мене в майбутнє. Попереду найтяжчий і найвідповідальніший рік за все моє недовге, швидкоплинe життя.   Треба працювати, щоб прокласти своїми знання ми шлях до університету. Чомусь б'ється об шибку душі сполохана думка, що лише це буде гарантом щастя. Напнута тятива віри, що знання приведуть до успіху.  А молодість? Час?   Хай виграє він сивим конем на курних шляхах долі, хай осипається ...

Народу вірою і правдою служити Навчила мати ще малим дитям, О, як нелегко їй було нас вчити! У кожного із нас - мета її життя. О.Бурак   Весь світ - це люди. Пізнати його - це пізнати людину, бо y світі немаe нічого кращого, складнішого, за неї.    Я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, що вдоволення, насолоди від існування на цьому свті.    Усі люди: чужі, свої, рідні, близькі -  оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш i погоджуєшся, плачеш i cмiєшся, говориш і мовчиш. Укупi завжди краще. Так було і так буде. Це істина життя, бо що я одна? Осколок великого народу, славної нації...    Сьогодні, як ніколи,  відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. І я cпівчуваю, підтримую, звеличую його разом iз О. Підсухою:  Народе мій! Твоя потреба  Мені щемить, мов сіль у рани...

    Щастя… Коли промовляєш це слово, то кожний з нас думає про щось своє. Для когось це просто поспілкуватись. Для інших нема нічого кращого, ніж виїхати на природу. Є й такі, для яких щастя — з’їсти щось смачне, подивитись «телик».   Я довго думав, а що є щастя для мене? Тепер я знаю! Це бути поруч із людьми, яких любиш, знати, що вони здорові, що в них все гаразд. Щастя для мене — погуляти з братиком, допомогти йому порадою, зробити щось для своєї сім’ї, допомогти матусі. Мене охоплює приємне відчуття щастя і тоді, коли я дивлюсь на красивий захід сонця, килим із золотих листочків.   Комусь видається дивним питання «що таке щастя?» Цей стан справді важко пояснити, його можна тільки відчути. Мені стає сумно, коли я думаю, що десь маленькі діти не знають дитинства, не розуміють, що таке щастя. Можливо колись буде так, що люди всього світу прокинуться і скажуть: «Ми щасливі!» Тоді не буде злодіїв, вбивств, війн. По вулицях будуть ходити щасливі люди з усмішк...

  Щороку смертність людей збільшується. Щороку виникають нові хвороби з якими ми не здатні боротись. Люди все більше і більше хворіють на невідомі нам віруси. Напевно, кожен задумувався над тим, як позбутись хвороб і вірусів. Але ще ніхто не знайшов правильного рішення, як це зробити.  Ми щодня дивимось телевізор і бачимо про екологічні проблеми нашої планети. І хто ж у них винен? Звичайно ж ми самі. Багато із нас йдучи із магазину викидають сміття прямо на вулиці. Але не так багато задумується, а що ж буде із обгорткою від цукерки або пляшкою з під  води через декілька років. Я думаю, нам варто задуматись над цим питанням. Адже коли ми викидаємо пляшку на землю, а не в смітник, ми забруднюємо свій дім.    Викинута пляшка довгий час буде лежати на землі поки хтось не підбере її і не викине у смітник. Але це у кращому випадку. Можливо, цю пляшку вітром задує у якусь річку чи озеро. Довгий час вона мандруватиме по водоймах поки не приб'ється якогось острівця у ...

  З давніх-давен український народ шанував свята. Але з особливою надією і любов’ю чекали люди Великодні свята. Саме з них починається справжня весна, буйноквіт природи. Саме на це свято всі бабусі і мами печуть паски і роблять крашанки.    Печуть паски у Чистий четвер. У хатах все прибране, вимите, рушники випрані, підсинені й накрохмалені, стіни побілені. Як тільки мама виставляє на стіл борошно, масло, яйця, родзинки, ваніль, до хати заходить святковий настрій. Всі розмовляють притишено, лагідно, ніхто голосно не сміється. Добра, гарна паска — гордість господині. Є прикмета: славна паска — на добрий рік. Ото вже чаклує мама над тістом! Як добре вимісить, то пильнує, щоб не «втекло» з миски чи діжі. А поки паска підходить, під випічку готують круглі бляхи, змащені олією. їх виставляють на стільці, щоб були під рукою.Коли тісто добре підійде, його викладають у форми. Кладуть не повну форму, а лише на третину, бо воно підростатиме. По-різному прикрашають паски, кож...

 На картині зображені коні і мале лоша. З любов’ю виписане художником лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордочку. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих. Лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері — білої красуні. Не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно вигнутою шиєю, пишним хвостом. Вона пощипує соковиту травичку, ніби запрошуючи й своє лошатко приєднатися до неї. Троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. Вони з трьох боків оточують матір із дитятком. Своїм виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. Стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. Здається, ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини.    Мені подобається ця картина. Вона сповнена любові до добрих і вічних супутників людини — к...

  За своє життя Шевченко створив понад тридцять малярських та графічних автопортретів, в яких передав свої думки, почуття, переживання. Одним із них є автопортрет 1840 року. На картині бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Гарної, сповненої гідності, з граціозним поворотом голови. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, все інше ховається у напівпрозорих тінях. Яскраво осяяне чоло і затінені очі. І хоча Шевченко затінює їх, все ж помічаємо, що це всепроникний погляд очей, сповнений невисловленого запитання. Різкий злам брів і цей не по літах серйозний погляд здаються дивними на округлому юнацькому обличчі. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Портретне зображення свідчить про високу гідність молодої людини, незламну волю, високий дух творчої особистості.

  Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.   Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.   Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.  Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на за...

Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами. У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини. Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.

  Kартина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучанням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг жінки в роки війни. На передньому плані картини зображено жінку – матір партизана – і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі: рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій кофті. На голові – хустина. Ноги босі – фашисти виштовхали її з хати, і взутись не встигла. За її спиною – односельці, яких зігнали карателі, щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан. Ліворуч від матері – її син – партизан. По розірваній сорочці, змученому обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чому не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю. Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка, яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його, а й саму смерть. У картині немає св...

  "Козак Мамай" — картина невідомого художника. На передньому плані ми бачимо портрет козака. Мабуть, він відпочиває після довгої дороги. Надворі вечір, тільки світла смужка над обрієм свідчить про те, що сонце сіло нещодавно. І степ вкриває синє вечірнє небо.    Втомився козак, зліз з коня, прив'язав його до списа, сів на землю, підібгавши ноги, взяв у руки бандуру і заспівав сумну пісню. Очі у козака сумні, карі, брови темні, довгі вуса і традиційний козацький оселедець. Художник намалював козака у центрі картини.  Вороний кінь козацький, також утомлений, вкритий багатим вишиваним сідлом, зображений на задньому плані у правому боці картини.    На задньому ж плані, зліва, на дереві висять козацька довга шабля та інші речі Мамая.  Звідки і куди їде Мамай? Мабуть, з війни, де здобув і багате сідло, і розкішний жупан, підбитий хутром. Надів козак цей жупан на свою стару драну сорочку і їде додому. Може, він не знає, що його вдома чекає, тому і очі у...

  З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак» вражає правдивість відтворення художником важкої долі селян-кріпаків. Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей кріпосники міняють на собак. На передньому плані – поміщики. Господар у халаті й домашніх туфлях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застеленого білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову про обмін людей на собак. Поміщик-гість сидить, спершись ліктем на стіл. По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорожче, ніж кріпака. Трохи далі – група селян-кріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають вироку. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село? У постатях людей відчувається німа покірність крі...

  Цю картину можна було б назвати "Зустріч", можна було б — "Дочекалися", а можна — "Щастя". Справді, мить, показана художником, — це незабутні хвилини невимовної людської радості. На порозі квартири, де в розчинені двері виглядає жінка (мати? родичка? сусідка?), — троє: він, вона і хлопчик. Чоловік і татусь повернувся з війни! Він у військовому одязі, ми бачимо тільки спину. Вона обнімає його, припавши до грудей, — тільки маківку голови видно та жіночі ноги. І синок припав до татка, наче приклеївся до рідної постаті, до батькової ноги. Його личко добре видно: в ньому так багато почуттів! Хлопчик не посміхається, він серйозний і ніби зосереджений у цю мить свого справжнього щастя, адже як чекали вони з матусею цього дня!  І ще можна було б назвати картину "Щаслива мить"!  Що значить прислів'я "Дівчата шиють та співають, а мати поре та плаче"?  Це прислів'я — улюблене в моєї бабусі.    Вона часто вживає його, завжди доречно ...

  Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.   Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.   Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.   А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірн...

  Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність.       Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність.          Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, кол...

Зараз школу можна назвати моєю другою домівкою. Вона займає значне місце у моєму житті. Саме школа здебільшого визначає мій розклад дня, те, чим я займаюся. Саме у школі я зустрічаю друзів-однокласників, зі шкільних уроків узнаю багато нового та цікавого. Моя школа не нова, їй вже більше двадцяти п’яти років. Це триповерхова світло-сіра будівля у формі прямокутника. Молодші класи розміщені на першому та другому поверсі, а старшокласники вчаться на другому та третьому. Класні кімнати в моїй школі просторі та світлі, з великими вікнами та зручними партами. Стіни їх прикрашені квітами, вишитими рушниками, таблицями, портретами видатних учених. До головного входу веде парадний ґанок з багатьма сходинками. З цього ґанку кожного року восени та навесні нас вітають з Першим та Останнім дзвоником директор, завучі, вчителі та різні гості. З такої нагоди  ґанок прикрашають квітами та повітряними кульками. На першому поверсі знаходиться великий просторий хол, де висить розклад занять, ст...

Ранок....Море спокійне  і лагідне.Сонце вже піднялося ,встало й простелило на воду свої золоті доріжки. Рибалки ретельно споряджають човен : робота у них важка і небезпечна,завжди з ризиком. Це тут , у бухті , захищеній горами,море мирно собі хлюпотить собі хвильками.А вийди на простір - зареве, закричить ,забурунить грізними валами,тільки тримайся,рибалко .Так зобразити морський пейзаж міг тільки великий романтик і великий талант. Прихильникам і справжнім знавцям живопису в усьому світі добре відоме ім"я Івана Айвазовського,знаменитого художника - мариніста (авторський твір)