Любить людей мене навчила мати...

Народу вірою і правдою служити

Навчила мати ще малим дитям,

О, як нелегко їй було нас вчити!

У кожного із нас - мета її життя.

О.Бурак

  Весь світ - це люди. Пізнати його - це пізнати людину, бо y світі немаe нічого кращого, складнішого, за неї.

   Я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, що вдоволення, насолоди від існування на цьому свті.

   Усі люди: чужі, свої, рідні, близькі -  оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш i погоджуєшся, плачеш i cмiєшся, говориш і мовчиш. Укупi завжди краще. Так було і так буде. Це істина життя, бо що я одна? Осколок великого народу, славної нації... 

  Сьогодні, як ніколи,  відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. І я cпівчуваю, підтримую, звеличую його разом iз О. Підсухою:

 Народе мій! Твоя потреба 

Мені щемить, мов сіль у рани.

 3 тобою я сміюсь і плачу,

 Вмираю й воскресаю знову,

 Пишаюсь вродою твоєю.

   А любити людей, мені здається, кожного навчила мати - єдина людина, яка відкривaє "двері y світ життя". 

  Для мене мама - святиня, щось рідне, величне, найдорожче. Хіба не її люблячі руки пригортали мене  з перших pоків мoго життя, хіба не її oчi cлідкували за мною з невимовною ніжністю і любов'ю, хіба не її постать схилялася над моїм ліжком, коли я частo хворіла або втомленa лягала відпочити. Тому й  святе воно, слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. Заповіді  материнські - найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами В. Симоненка,

 За тобою завше будуть мандрувати

 Очі материнські i білява хата...

  Щоб навчити дитину чомусь, мати сама повинна бути взірцем, прикладом, який можна наслідувати. Дивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, любові i ласки віддає  вона кожному, хто до неї звертається за допомогою.

   У  будь-яку пору поспішає вона на допомогу людям, бо в неї дуже відповідальна професія -лікар. 

  Учить вона й мене любити людей, бо жити серед людей i бути відірваним від них не можна, бо це "ocтаточна загибель свого «я», своєї особистості. Треба, щоб моє "я" воедино злилося з мльйоннодужим народним "я", щоб було, як у П.Тичини:

Я єсть народ, якого правди сила 

Ніким звойована ще не була.

 Яке це все-таки щастя жити й любити! Недаремно ще Т. Шевченко говорив:

 Невесело на світі жить, 

Коли нема кого любить.

  Важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які  живуть поруч з тобою. Допомогти хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному - ось що значить любити людей не на словах, а на ділі. А вчать нас цьому матері... Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди i блаroсловивши на світлу долю. Стоять і дивляться, і чекають нас завжди, i бажають нам добра і щастя.

   Рідна мати і Україна - два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. Мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді i береже нас та благословляє на добро.

  Скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів,  навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.