Твір-роздум на тему:"Щастя: яке воно і в чому його суть?"

  У кожної людини своє уявлення про щастя, і всі, мабуть, це розуміють. Для когось справжнє щастя — займатися улюбленою справою та ще отримувати за це гроші, а інший тішиться, коли його банківський рахунок поповниться на кілька мільйонів. Ще хтось радий, коли зробить комусь боляче...

  Кожен з нас по-своєму розуміє також слово "нещастя". Є речі, які нікого не можуть зробити щасливим, наприклад: хвороба, яка не виліковується, голод, брак грошей. Декого робить нещасним невзаємне кохання чи відсутність друзів. Але як багато людей, у яких є і розділене кохання, і друзі, і багато грошей, та вони не відчувають себе щасливими. Можливо, справа у тому, що людина чогось чекає від життя, але не знає чого? А ще у тому, що її з дитинства привчили чекати на те "щось"?
  Одна всесвітня організація хотіла визначити рівень задоволеності життям. І що ж з цього вийшло? Найщасливіші люди планети живуть в Нігерії, в бідній, економічно нестабільній країні, де половина населення живе, можна сказати, на вулиці, одягу майже не має, а з їжі — тільки те, що на сусідньому дереві росте. Далі за результатами опитування йдуть країни, в яких до всезагального спокою і стабільності дуже і дуже далеко: там високий рівень злочинності і низький рівень прибутку.

  Найнижчий рівень задоволеності життям, звичайно, у Східній Європі — Румунії, Росії, Вірменії, Україні (як же без неї!). Років двадцять назад ми жили, як і всі люди, а потім повірили, що нас підло обманювали, і досі носимося з цим почуттям образи та обділеності. І сьогодні твердимо, що ми — бідні. І всього нам мало. Хоча люди на наших вулицях одягнені дорожче, ніж на вулицях Парижа або Відня. По наших дорогах гарних іномарок їздить значно більше, ніж у Будапешті чи у тому ж Відні. І все-таки... Чомусь я не розумію, як жінка, яка має родину, маленьких дітей, квартиру, роботу з не такою вже й поганою зарплатою, може кинути все і на кілька років поїхати в Італію доглядати чужу бабцю... Бо хоче їздити на новенькому "Мерседесі", хоче мати штори на вікнах не за сто, а за тисячу гривень... Але чим більше маємо, тим більше хочеться. Ще, ще, ще...

  Я проти суспільства, яке бездумно споживає все, що має.